У цей день українці вшановують пам’ять воїнів, які загинули в боях за визволення України, мільйонів людей, які постраждали від дій фашистських окупантів, а головне – героїв-ветеранів Другої Світової війни, які дожили до наших днів та є для нас прикладом мужності, відваги, жертовності та любові до Батьківщини.

Напередодні цієї дати учні Тячівського професійного ліцею разом зі своїми педагогами завітали в гості до ветерана війни, ветерана праці Гайналій Лідії Василівни, яка упродовж багатьох років була шанованим гостем у нашому закладі, на запрошення адміністрації ліцею з радістю брала участь у проведенні урочистих лінійок, виховних годин та уроків-мужності. На жаль час бере своє…

Гостей, як і щороку, Лідія Василівна зустріла як добрих друзів. Вона поділилася власними спогадами про воєнні та післявоєнні роки, показувала фотографії, згадувала про те, що довелося пережити у воєнний час, адже брала безпосередню участь у обороні та визволенні Одеси, а у квітні 1944року добровільно призвана Одеським райвіськоматом до стрілкового полку – стрілком – санітаркою. Це була не тільки розповідь про військові бої і військові операції, це була розмова про людську гідність, честь, мужність. Від першого дня війни до переможного стягу 9 травня – це шлях ветерана. Лідія Василівна зуміла захопити увагу учнів своєю безпосередністю, спогадами про дитинство, адже на початок війни їй було лише 14…

Наприкінці зустрічі вона висловила свої сподівання на світле майбутнє нашої країни та побажала молоді добра, віри та мирного неба.

Від імені колективу ліцею і від усього серця учні побажали ветерану міцного здоров’я, оптимізму і життєвої енергії на багато років. Такі зустрічі виховують і шанобливе ставлення до старшого покоління, і створюють умови для розвитку у юнаків і дівчат високих моральних якостей. Пам’ять війни – це пам’ять серця. Її несуть крізь роки нові і нові покоління людей, схиляючись у шані та скорботі. Ця пам’ять жива та невмируща.